І. Історія становлення школи
Парохіяльна школа
Поки що в архівах не знайдено, в який час засновано школу в Топорівцях. Але з того, що в селі постійно була церква, можна судити, що школа при церкві існувала віддавна. Така школа тоді називалася «дяківкою». Із Йосифінської метрики відомо, що навчання на той час проводив дяк-поляк Ян Савіцкий. З цього факту можна вважати, що перша школа – «дяківка» в селі була заснована приблизно в 1740 – 1745 роках.
В 1780 році, внаслідок реформування австрійського шкільництва, школа у Топорівцях була перетворена з «дяківської» у парохіяльну. Ця школа діяла до 1889 р. На території за школою, що тягнулася до річки Белелуйка, знаходилися пришкільні ділянки. Там, згідно з тодішніх вимог, дітям прививали любов до сільськогосподарських робіт.
У книзі “Шематизм” за 1890 рік вказується, що у Топорівській церкві зберігаються метрикальні книги з 1784 року. Це ще раз засвідчує, що в той час у селі таки діяла парохіяльна школа, яка відігравала велику роль в навчально-виховному та культурному розвитку села. Тут також слід відзначити, що безпосередній нагляд за школою здійснював місцевий парох, який контролював викладання релігії і інших предметів, аналізував методику навчання, поведінку вчителя, старанність і поведінки учнів, виконання родичами обов’язку щодо відвідування дітьми школи.
Будівництво і відкриття державної школи
14 травня 1869 року було прийнято новий закон про шкільництво Австрії, в якому вказувалось, що народна школа має завдання – дітей морально і релігійно виховувати, діяльність їх духу розвивати, дати основу для розвитку їх, як членів, діяльних суспільству.
Основні предмети в народній школі: релігія, мова, рахунки, природа, землепис, історія з особливим поглядом на вітчизну і її закони, письмо, наука геометричних форм, співи, тілесні вправи. Дівчата ще повинні були вчитися жіночих ручних робіт і домашнього господарства. Кількість учителів у школі залежала від числа учнів, і якщо учнів було 80 осіб, то вводилося дві посади вчителів, якщо 160 – три посади, з них один міг бути – молодший учитель.
На підставі цього закону були видані галицькі закони від 2 травня 1873 р., головними засадами яких були: обов’язкова освіта від 6 до 12 років; навчання безплатне; навчальний рік від 1 вересня до 15 липня; гарантована оплата вчителям недільне навчання від 3.00 до 5.00 години; в селі кожний учень мав вчитися сільського господарства і господарських рахунків. Кожний першокласник Топорівської школи мусів мати з собою табличку, до якої на шнурочку був прикріплений рисік (рейсик) та гумка витирати табличку. В першій половині навчального року діти писали рисіком , а в другому півріччі уже писали в зошитах чорнилом (в Топорівцях казали: «атраментом») і ручкою з пером. Чорнило носили з собою додому в спеціальних чорнильницях.
На першому році навчання користувалися підручником-книжкою 1-го класу. З неї читали і писали. Був ще один підручник – книжка рахункова. На другому році навчання вчили вже польської мови, рахунку та катехизм і українську читанку. На третьому році навчання в програмі були: українська та польська читанки, рахунки, катехизм, Біблія. На четвертому – те саме, але в розширеному поданні.
Віталися в школі: «Слава Ісусу Христу!». У відповідь: «Навіки слава Богу!». Кожен день починався з молитви «Отче наш». Відповідно, уроки релігії проводились 1-2 години на тиждень, самим душпастиром. Між уроками була перерва 10 хвилин, серед яких, одна велика – 30 хвилин (називалася «пауза»).
Реформи 60-х – 70-х років були несприятливими для українців. Почалася полонізація українського народу. Вся влада була передана в руки полякам, а освіта поступово перейшла на польську мову.
У цей складний період у освіті, до Топорівців приїжджає молодий учитель Петро Стефанів, який з усією серйозністю відноситься до організації щкільництва на вищому рівні. По-перше, він ставить питання перед гмінною управою, що всі діти шкільного віку від 6 років повинні здобувати освіту. Внаслідок такої проведеної роботи, вже в 1784 – 1785 навчальному році назбиралося багато дітей і він організовує двозмінне навчання в школі. Молодші діти вчаться зранку, старші – після обіду. Проте викладання одному учителеві стало не під силу і в 1877 році в Топорівці направляють молоду вчительку, яка тільки закінчила Чернівецький вчительський семінар, Марію Мартович, найстаршу сестру письменника Леся Мартовича.
З 1877 року Петро Стефанів Станіславською окружною шкільною радою призначається управителем Топорівської парохіяльної школи. В цьому ж році за допомогою посла до Австрійського парламенту із Тишківців Василя Цалковського, розпочинається будівництво державної школи на чотири класи. А позаду школи спроектували житло для сім’ї управителя.
Свою громадську позицію щодо розвитку шкільництва села проявляє сільський пан-дідич Вітус Комар. Він виділяє нову земельну ділянку під будівництво нової школи біля церкви і закладення пришкільних ділянок біля школи.
У 1879 році нову чотирикласову школу було відкрито. Вона існувала до наших днів і утримувалася на кошти держави. Книга “Шематизм” подає такі дані: “Школа в Топорівцях етапова – систематизована. В 1889 році в школі навчалося: хлопців – 161 осіб, дівчат – 140 осіб». Петро Стефанів так побудував систему навчання в школі, що її випускники мали можливість поступати зразу у гімназію.
У 1878 році до Топорівської школи в 2 клас переходить із Торговиці Олексій Мартович (у майбутньому письменник Лесь Мартович).
При досить великій кількості учнів у школі два вчителі справитися з навчальною програмою не могли та ще й при великому, на той час, дефіциті вчительських кадрів, та ще й від кількості вчителів залежала кількість класів. Тому в 1903 році з Городниці у Топорівці переводять молодого вчителя Володимира Гумініловича.
В цей час польська Крайова шкільна рада у Львові розпочала свого роду репресії проти вчителів-українців. 18 липня 1904 року відбулося велике віче вчителів Галичини і Буковини в Снятині, на якому було заявлено протести проти полонізації шкільництва і поліпшення умов становища вчителів. Серед учасників був і управитель Топорівської школи Петро Стефанів. Крім того, влада ставила йому в провину активну роботу товариства «Січ» в Топорівцях. Все це й спричинило до того, що перед початком навчального 1904 року, без попередження, його переводять у село Турка Коломийського повіту. Управителем школи призначають Володимира Гумініловича.
Становлення школи в роки воєнного лихоліття
У 1914 році, як відомо, розпочинається Перша світова війна. Володимира Гумініловича призивають в діючу армію, бо він офіцер запасу цісарсько-королівської армії. Тимчасовим управителем школи призначають Ангеліну Гумінілович-Хмєцік. Під час війни навчання переривалося кілька разів.
У школі знаходився дзвін. З тієї причини, що в людей не було годинників, то кожного ранку шкільний сторож дзвонив на ціле село. Перший раз – о 7-й годині, щоб діти вставали; другий раз – о 8-й, щоб діти вже йшли до школи.
На початку 1916 року Володимир Гумінілович повертається працювати в школу. На той час, із «Виписки дітей обов’язаних до запису до школи на науку щоденну на рік шкільний 1916-1917», в школі навчалося 147 хлопців і 122 дівчини. В цей період освітою повністю керувала російська адміністрація. В шкільну програму було введено російську мову. Почалося обмеження української мови в школах. щ1 вересня 1917 року новий навчальний рік розпочався за старою австрійською програмою. Навчальний процес повністю було відновлено.
Роль школи в період польської окупації
25 вересня 1919 року окупанти змінилися. Румунські війська відійшли на Буковину, а Покуття зайняли поляки. А ще раніше 7 лютого цього ж року, польським урядом було прийнято декрет про обов’язкову безплатну освіту в обсязі семирічної школи для всіх дітей – у віці від 7 до 14 років. Декрет цей мало чим відрізнявся від шкільного закону 1869 року.
З 1920-1921 н.р. розпочалося поступове запровадження в Галичині нових програм навчання. Вже після рішення Ради послів 14 березня 1923 року про включення Західної України до складу Польщі, влада заявила, що в школах буде лише одна державна мова – польська. Було заборонено вживати слова «Україна, український». Відповідно, почалися репресії для вчителів-українців.
У Топорівцях школа діяла утраквістична (двомовна), але були роки, коли згідно плебісцитів односельчани добивалися викладання в школі українською мовою. Справа в тому, що в нашому селі в той час було мало поляків, але в двомовному навчанні деколи допомагали польській владі євреї.
У книзі «Шематизм» за 1930 рік написано, що школа в Топорівцях трикласова, мова навчання – українська, а за 1938 рік – школа п’ятикласова і теж навчання – українською мовою.
В кінці 30-х років минулого століття школу очолювали п. Мертушко і Шуль. Були вони досить вимогливі, строгі та розумні.
[removed]
Прогресивна молодь села все-таки зуміла створити молодіжну організацію «Луг», замість ліквідованої поляками «Січі», і відновила роботу товариства «Просвіта», яка мала неабиякий вплив на розвій культури в селі. Після ліквідації товариства «Луг» у Топорівцях сільська молодь створює товариство Місцевий Союз Української Поступової Молоді ім. М. Драгоманова «Каменярі», відроджується товариство «Сільський господар». Створюються товариства «Союз Українок», «Народний Дім» і будується читальня «Просвіти»; розвивається кооперативний рух; створюється кооператива «Будучність». Лунає клич: «Свій до свого – по своє!»
У вересні 1939 року в село прийшла звістка, що війська Червоної Армії перетнули кордон і наближаються до Покуття. 18 вересня школа закрилася на невизначений строк. Навчання в школі відновилося приблизно з 2 жовтня цього ж року. За цей час до школи прибули вчителі зі Східної України, а також з інших районів і областей Західної України. Директором призначили – Мертушка Івана Михайловича, завпедом – Букатовича Ігоря Миколайовича.
Було проведено перші батьківські збори разом з учнями, де доведено до відома, що в школі навчання відновлюється, школа буде семирічною. Вводяться нові предмети. Учні 5-7 класів будуть вивчати: російську та одну із іноземних мов, алгебру, геометрію, історію ВКП(б), історію народів СРСР і Конституцію СРСР. Такий предмет, як релігія, викладатися не буде, що дуже здивувало батьків. Навчання буде проводитися у дві зміни, спілкування дітей і викладання предметів в основному буде українською мовою.
Шкільне життя за новою програмою поступово увійшло у звичайне русло. Виникли наміри зробити однозмінне навчання. З цією метою виконком сільської ради уклав договори на оренду приміщень у приватних житлових хатах та надав одну кімнату сільської ради для потреб школи з метою навчання дітей. У зв’язку з тим, що в селі годинників майже не було, ранком знову, як і колись, почав дзвонити дзвін. Перший раз, щоб діти вставали, другий, щоб ішли до школи.
Протягом 1940-1941 року вчителів-чоловіків забрали до армії. А оскільки навчальний рік завершувався, то заміну так і не прислали. Вся шкільна робота припала на директора Івана Михайловича Мертушка та чотирьох учительок.
Під час ІІ світової війни педагогічний колектив очолив Юліан Морозевич. З березня по вересень 1994 року навчання не проводилось у зв’язку з воєнними подіями.
У вересні 1944 року навчання поновилося і на посаду директора школи призначено нашого односельчанина Угрина Степана Івановича. До школи знову почали присилати вчителів зі Східної України. Степан Іванович Угрин попрацював на цій посаді лише з вересня по 6 листопада 1944 року, у зв’язку з арештом за зв’язок з підпіллям ОУН-УПА.
Незабаром прислали нового директора зі Східної України – Сьомку Івана Даниловича з дружиною, яка теж була вчителькою.
Підпільний сільський осередок ОУН у роботу вчителів не вмішувався. Але той терор супроти місцевого населення, облави, нічні перестрілки, вбиті повстанці й енкаведисти – все це навіювало страх на новоприбулу інтелігенцію. Закінчився навчальний рік. Більшість учителів з даних причин виїхали із села, де було спокійніше.
Перед початком нового навчального 1945-1946 року почалися нові призначення вчителів. Та директор школи Сьомка Іван Данилович потрапив під підозру ОУН в сексотстві на користь районного відділу МДБ, в чому його неодноразово (в усній і письмовій формі) попереджувало підпілля ОУН і на що він зовсім не реагував. У 1945 році на дорозі біля школи його із дружиною було розстріляно.
З перших же днів відновлення радянської влади на Покутті, школи продовжили працювати: початкові, семирічні та середні. Не кажучи вже про вищі навчальні заклади.
Поряд із ремонтом шкільних приміщень завозились нові парти, шкільне обладнання, паливо. Почали надсилати вчительські кадри із Східної України. Були взяті на облік усі діти. Їхнє навчання стало обов’язковим. Тому не дивно, що у післявоєнні роки, за однією партою сиділи семи-та дванадцятирічні діти. Пізніше цього не було.
Директори часто змінювались. Наказом Городенківського райвно від 24.01.1946 року було призначено директором Березовського Івана Миколайовича. Його дружина, уродженка сусіднього села Торговиця, теж учителька. Навесні Іван Миколайович розпочав ремонт основного шкільного будинку. Майже власноручно перекрив верх школи гонтами. Перед новим навчальним роком прийшли нові вчителі.
У кінці 1947 року Івана Березовського заарештували органи НКВД за співпрацю із підпіллям ОУН. Дружина з дитиною змушена була втекти з села.
На початку 1948 року директором школи призначили Боюка Василя Миколайовича, родом із села Серафинці, за фахом – учитель математики і фізики.На той час знизився тиск владного і повстанського терору. В педагогічному колективі стало трохи спокійніше. Новий директор почав вимагати від батьків регулярного відвідування учнями уроків. В школі поліпшилося відвідування уроків і сам навчальний процес.
У 1948 році до школи прийшло нове поповнення вчителів. Почалося створення піонерської організації. З січня 1949 року завпедом призначено Павликівського Миколу Миколайовича, його дружина також працювала вчителькою в нашій школі. Та в зв’язку з сільським повстанням проти радянської влади, яке тривало з 15 по 17 березня, подружжя Павликівських втекли із села. З 1 квітня призначили нового завпеда – вчителя хімії та природознавства – Мичко Валентину Іванівну. В цьому жроці прибули і нові вчителі.
В 1952 році Боюка Василя Миколайовича перевели інспектором Городенківської народної освіти. На його місце прислали нового директора школи – Оверчикову Ларису Данилівну, вчителя математики, яка очолювала педагогічний колектив Топорівської семирічної школи до 1954 року, після – переведена на роботу вчителем математики у Торговицьку середню школу.
Після неї недовго очолювала педагогічний колектив Косогова Марія Василівна, яка раніше працювала вчителькою.
У 1955 році прислали Прокопенка Петра Івановича – родом із Полтавщини, який попрацював директором Топорівської семирічної школи до 1959 року, а потім його перевели директором Торговицької середньої школи.
Після нього працював директором школи Возняк Леонід Йосипович. Під час його керівництва семирічна школа в 1960 році перейшла на восьмирічне навчання.
Реорганізація шкільної системи
З квітня 1964 по липень 1971 року директором Топорівської восьмирічної школи був Радевич Юліан Миколайович, з міста Снятин, який до цього працював директором ряду шкіл у Чернівецькій області, заступником директора школи працював Пішак Степан Іванович. Протягом цього часу правлінням колгоспу імені Леся Мартовича і при головуванні Гринюка Василя Федоровича, було побудоване нове велике приміщення школи за типовим проектом. В 1970 році було закінчено будівництво нового приміщення школи.
Урочисте відкриття відбулося 1 вересня 1970 року.
З 1971 по 1975 рік директором школи працював Пішак Степан Іванович, його заступником – Грищук Марія Іванівна. З березня 1975 року по вересень 1991 року директором Топорівської школи працював Ковблюк Петро Васильович, заступником -Мельничук Марія Василівна. В 1989 році Топорівська восьмирічна школа була реорганізована у дев’ятирічну, а 13 вересня 1990 року, згідно з рішенням Городенківського райвиконкому, реорганізована у середню загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів.
З вересня 1991року очолює школу Мохорук Степан Михайлович. Перших випускників Топорівська середня загальноосвітня школа випустила в 1992 році.
Заступниками директора школи з навчально-виховної роботи працювали: Нагірняк Марія Степанівна, Сопотик Оксана Володимирівна, Мохорук Галина Миколаївна, Сливчук Олександра Андріївна, Мохорук Марія Іванівна; заступниками директора школи з виховної роботи: Гультай Параска Іванівна, Сопотик Оксана Володимирівна, Мохорук Галина Миколаївна, Сливчук Олександра Андріївна, Мохорук Марія Михайлівна.
Мохорук Степан Михайлович прикладає багато зусиль для благоустрою школи. За час його керування школою проведено: перекриття школи, проведено воду, обладнано спортивний майданчик, повністю замінено огорожу школи, замінено обладнання їдальні, енергозберігаючі заходи по заміні котельні та вікон у школі.
Наші успіхи і досягнення
Учні Топорівської ЗОШ І-ІІІ ступенів є щорічними призерами Всеукраїнських учнівських предметних олімпіад та конкурсів ім. Т.Шевченка, П.Яцика, І.Данилюка, «Знай наше», «Соняшник», «Кенгуру»; пісенних фестивалів: «Розколяда», «Пісенний розмай» та творчих доробок «Знаю, умію, творю», спортивних змагань.
Випускники-медалісти
-
Андріюк Ярослава Дмитрівна. Випуск – 1993р. Золота медаль.
-
Марковська Марія Миколаївна. Випуск – 1993р. Золота медаль.
-
Сопотик Михайло Ярославович. Випуск – 1993р. Золота медаль.
-
Марковська Світлана Миколаївна. Випуск – 1994р. Золота медаль.
-
Никифорук Галина Іванівна. Випуск – 1994р. Золота медаль.
-
Ковблюк Галина Петрівна. Випуск – 2001р. Золота медаль.
-
Мохорук Микола Петрович. Випуск – 2002р. Срібна медаль.
-
Грищук Михайло Васильович. Випуск – 2003р. Золота медаль.
-
Попович Мирослава Степанівна. Випуск – 2003р. Золота медаль.
-
Синогубик Ігор Васильович. Випуск – 2003р. Золота медаль.
-
Мохорук Марія Степанівна. Випуск – 2004р. Золота медаль.
-
Синогубик Віктор Васильович. Випуск – 2004р. Золота медаль.
-
Сопотик Олександра Василівна. Випуск – 2004р. Золота медаль.
-
Грищук Марія Дмитрівна. Випуск – 2005р. Золота медаль.
-
Лютак Марія Іванівна. Випуск – 2005р. Золота медаль.
-
Малиновська Віта Василівна. Випуск – 2006р. Золота медаль.
-
Никифорук Михайло Васильович. Випуск – 2006р. Срібна медаль.
-
Мельничук Іван Дмитрович. Випуск – 2007р. Золота медаль.
-
Сливчук Інна Іванівна. Випуск – 2007р. Золота медаль.
-
Угрин Ігор Богданович. Випуск – 2007р. Золота медаль.
-
Угрин Марія Дмитрівна. Випуск – 2007р. Золота медаль.
-
Сливчук Наталія Іванівна. Випуск – 2007р. Срібна медаль.
-
Великоча Мар’яна Петрівна. Випуск – 2008р. Золота медаль.
-
Марковський Іван Ярославович. Випуск – 2008р. Золота медаль.
-
Никифорук Василь Іванович. Випуск – 2008р. Золота медаль.
-
Полянська Галина Василівна. Випуск – 2008р. Золота медаль.
-
Теремчук Наталія Мирославівна. Випуск – 2008р. Золота медаль.
-
Сливчук Василь Григорович. Випуск – 2008р. Срібна медаль.
-
Никифорук Марія Василівна. Випуск – 2009р. Срібна медаль.
-
Мохорук Світлана Василівна. Випуск – 2011р. Срібна медаль.
-
Федорук Василь Дмитрович. Випуск – 2012р. Золота медаль.
-
Угрин Галина Василівна. Випуск – 2013р. Золота медаль.
-
Харук Іван Миколайович. Випуск – 2013р. Золота медаль.
-
Сливчук Петро Михайлович. Випуск – 2014р. Золота медаль.
-
Сливчук Віта Іванівна. Випуск – 2015р. Золота медаль.
Видатні люди, які навчалися в Топорівській школі
Гнат Петрович Стефанів. Генерал-хорунжий УНР, полковник і Начальний
комендант УГА, сотник цісарсько-королівської Австро-
Угорської армії.
Тит Петрович Стефанів. Сотник дивізії СС «Галичина» і сотник УНА, доктор права.
Зенон Петрович Стефанів. Сотник дивізії СС «Галичина» і сотник УНА, доктор
права, директор дослідно-військового інституту при
НТШ у Нью-Йорку.
Лесь Мартович. Український письменник.
Степан Володимирович Гумінілович. Український композитор, керівник
всесвітньовідомого хору «Бурлака».
Дмитро Іванович Мохорук. Письменник, краєзнавець, публіцист. Автор
семитомника «Село моє Топорівці».
Ганна Михайлівна Скорейко. Кандидат історичних наук, доцент кафедри історії
України Чернівецького національного університету
ім. Ю.Федьковича.
У 2015 році на будівлі школи встановлено меморіальну дошку в пам’ять Героя України Степана Степановича Стефурака, воїна АТО, випускника Топорівської школи.
